Контекст
У 2025 році у Львові з’явився меморіальний павільйон, присвячений Рафалу Лемкіну – юристу, котрий вперше запровадив термін «геноцид». Це перша в Україні споруда, зведена з пресованого ґрунту.
Проєкт реалізували архітектори Анна Помазанна та Михайло Шевченко, співзасновники Materia Lab у партнерстві з німецькою організацією Bauhaus Earth та фондом Experimental. Будівництво відбулося за підтримки Львівської міської ради та за участі студентів та студенток Харківської школи архітектури.
Матеріал стін павільйону – необпалена цегла із пресованого ґрунту. Архітектори свідомо звернулись до матеріалу, який у ХХ столітті був майже витіснений бетоном, але зараз переживає повернення у світовій архітектурній практиці завдяки своїй екологічності. В цьому кейсі йдеться про спробу переосмислити локальні ресурси та інтегрувати їх у контекст сталого та відповідального будівництва.
Фото: Златослава Криштафович
Робота
Павільйон збудували за два тижні, проте багато часу зайняла підготовка матеріалів – пошуки сировини, виготовлення земляних блоків та підготовка матеріалів, що були використані повторно. Фундамент зібраний із блоків без заливки бетону. На ньому було змонтовано дерев’яну конструкцію, що підтримує дах, зведено стіни та встановлено покрівлю. Стіни павільйону мають покриття для захисту від води.
Основним матеріалом стали земляні блоки з ґрунту, що залишився після риття котловану на будівництві муніципального житла на вулиці Миколайчука. Зазвичай такий ґрунт утилізують або використовують як підсипку, але цього разу його застосували як повноцінний будівельний матеріал.
Цеглу для стін виготовляли власноруч із земляної суміші просто неба за допомогою ручного пресу від нідерландської компанії Oskam. Це не фабричний прес, який потребує точності у вазі та вологості земляної суміші. Виробництво блоків складається з кількох етапів – просіювання ґрунту, доведення його до потрібного рівня вологості, пресування цегли та сушка. «У травневому Львові з його дощами це було особливо складно», – ділиться Анна Помазанна.
Саме через чутливість земляних блоків до вологи передбачили захисні конструктивні рішення: цоколь із обпаленої цегли та широкий винос даху. А поверхню фасаду обробили сумішшю лляної олії, бджолиного воску та каніфолі. В одному із стінових елементів в муруванні використали вапняний розчин для порівняння старіння та реакції на атмосферні впливи різних типів розчину.
Фото: Materia Lab
Повторне використання матеріалів
Архітекторам було принципово працювати з повторним використанням матеріалів, тож у всіх елементах павільйону частково були використані повторні матеріали. Фундамент павільйону зібрали з радянських бетонних блоків, які довго лежали без діла. Архітекторам вдалося отримати їх безкоштовно – витратилися лише на монтаж. Цоколь під стінами виклали зі старої австрійської цегли, а частину конструкції даху зібрали з дерева та металу, демонтованих у будинку на вулиці Коновальця, пошкодженому внаслідок обстрілу.
Фото: Materia Lab
Команда цілеспрямовано працювала з матеріалами, які вже були у використанні. Це вимагало іншої логіки: замість замовлення готових елементів – пошук, оцінка стану, перевірка якості та додаткова підготовка для використання.
«Зокрема, деревина, яку використали вдруге, виявилася значно якіснішою, ніж та, що продається у великих будівельних мережах»,
– коментує Михайло Шевченко.
Працювати з такими ресурсами означає бути уважним до кожної деталі. Цей підхід потребує більшої залученості архітектора: не лише як проєктанта, а як спостерігача, дослідника, ремісника. Тут важливо не просто використати матеріал, а зрозуміти його потенціал, обмеження й поведінку в конкретному середовищі.
Одним із головних викликів стала відсутність налагоджених ланцюгів повторного використання. Щоб вчасно перехопити матеріали й дати їм нове життя, потрібно змінювати як інфраструктуру, так і мислення в галузі – від архітекторів до замовників. І це завдання, насправді, не лише для України. Однак такі проєкти показують, що навіть за відсутності системної підтримки та налагодженої інфраструктури можна працювати з повагою до матеріалу та навколишнього середовища.
Фото: Materia Lab
Висновки
Меморіальний павільйон у Львові – це приклад того, як архітектура може поєднувати пам’ять і експеримент, локальний контекст і глобальні виклики. Працюючи з повторним використанням, команда не просто обрала складніший шлях – вона поставила під сумнів звичні підходи до матеріалу, часу та форми.
Архітектура, котра включає в себе практики створення біоматеріалів, повторного використання та сталого проєктування, вимагає від команди більше зусиль, часу та уваги, ніж традиційне будівництво. Однак результат – це не просто зменшення вуглецевого сліду чи економія ресурсів. Це формування нового бачення матеріальності, нової культури проєктування, у якій архітектор виконує роль посередника між контекстом, людьми та матеріалом.
Цей досвід свідчить про те, що навіть за мінімальних ресурсів можливо формувати нову архітектурну етику – уважну до контексту, чутливу до матеріалу, готову до змін. Павільйон не пропонує готових рішень, але порушує важливі питання: що ми вважаємо цінним, як працюємо з тим, що маємо, і яку відповідальність несе архітектор перед середовищем та спільнотою.
Фото: Materia Lab