Продукт чи відходи?

Вплив будівельних матеріалів на довкілля напряму пов’язаний із тим, чи можна їх потім повторно використати або переробити. Дослідження показують, що якщо будівлі спочатку проєктувати так, щоб їх можна було легко розбирати, це економить ресурси і зменшує шкоду природі.

Також відомо, що міцні матеріали легше повторно використовувати або переробляти – і це теж зменшує негативний вплив на довкілля. Біорозкладні матеріали ще більш екологічні: вони виробляються з меншою шкодою, легко утилізуються і не забруднюють природу після використання. Тож кожна група матеріалів має свої плюси: одні добре підходять для повторного використання чи переробки, інші – для природного розкладу без шкоди для довкілля.

Штаб-квартира Google в Лос-Анджелесі: Трансформація авіаційного ангару Фото: Vox

Практика повторного використання як окремий напрям активно розвивалася з 1970-х років. Це було відповіддю на занедбані промислові території у Великій Британії, Франції, Німеччині та США, а також на швидке зростання міст і потребу ефективно використовувати простір.

Повторне використання торкнулося й збереження культурної спадщини: старі будівлі стали адаптувати під нові потреби, щоб зберегти їх і дати їм друге життя. Відтоді почали з’являтися різні угоди та рекомендації, які допомагали перетворювати цю ідею на реальну практику.

Фото: Sakorn Sukkasemsakorn

Наприклад, у 1975 році Європейська хартія архітектурної спадщини назвала такі будівлі «капіталом духовної, культурної та економічної цінності» й підкреслила, що їхнє повторне використання економить ресурси громад. Вона визначила «комплексне збереження» як поєднання дбайливої реставрації та правильного вибору нових функцій для старих споруд. Показовим є приклад київського Будинку вчителя, котрий був зведений як Педагогічний музей, у 1917 році був місцем роботи Української Центральної Ради, а нині функціонує як культурно-освітницький осередок. 

Київський будинок учителя

У ті ж роки в США з’явилися дослідження, які довели, що відновлення старих будівель часто завдає менше шкоди місту, ніж знесення чи нове будівництво. Попри те, що це не завжди дешевше, різниця у витратах зазвичай невелика.

Із 2008 року в багатьох країнах активно розвивається підхід «сталого використання» – він розширив можливості адаптивного повторного використання і зробив його частиною сучасного містопланування.

У будівельній сфері не завжди зрозуміло, коли саме продукт перетворюється на відходи – і часто це визначення різниться. Відповідно до законодавства ЄС, «відходи» – це будь-яка речовина або предмет, який власник викидає, зобов’язаний чи має намір викинути.

Ключовим є саме поняття «викидати». У рамковій директиві ЄС під цим розуміють будь-яку дію, що призводить до того, що матеріал визнається відходами – навмисно чи випадково. Наприклад, це може бути утилізація будівельних залишків, передача матеріалів на смітник або складування на звалищі.

Таким чином, межа між продуктом і відходами часто залишається умовною і залежить від дій власника.

Повторне використання – це коли продукт або його частина застосовується повторно і не стає відходами. З юридичного погляду це означає, що власник не має наміру його позбутися – отже, такий матеріал не потребує утилізації й не потрапляє під визначення «відходів» у директивах ЄС.

Тому повторне використання – це найвищий пріоритет у відходовій ієрархії ЄС, адже воно запобігає самому утворенню відходів і зберігає матеріали в обігу без переробки.

Фото: NYT

В Україні діють ініціативи, що впроваджують практики повторного використання матеріалів. Доречно згадати проєкт КО-ХАТИ від МЕТАЛАБ. Для будівництва тимчасового доступного житла тут використовують уже вживані елементи – від конструкцій до оздоблювальних матеріалів. Це допомагає менше витрачати нові ресурси, зменшувати кількість сміття та швидко облаштовувати житло там, де воно найбільше потрібне.

Фото: Metalab

Залишки будматеріалів не обов’язково стають відходами, якщо їх:

• використовують повторно на тій самій ділянці (часто це називають «on-site reuse»);

• переміщують для використання на іншому об’єкті того ж власника;

• передають іншому користувачу (продаж або дарування) саме для повторного використання.

На практиці межа між відходами й продуктами часто розмита. Тому європейське законодавство передбачає можливість змінити статус «відходів» на «ресурс для повторного використання».

Підготовка до повторного використання – це процес перевірки, очищення чи ремонту, який дозволяє повернути відходам первісну функцію без додаткової обробки. Це стосується матеріалів, які вже вважаються відходами через дію або намір власника позбутися їх. 

Якщо матеріал проходить сортування, ремонт чи відбір і стає придатним для подальшого використання – він більше не класифікується як відходи. Водночас предмети, які не можна відновити, залишаються відходами й мають потрапляти до відповідних каналів утилізації чи переробки.

Звичайний приклад – комісійний магазин: людина приносить одяг, щоб продати чи віддати його для нового власника. Якщо річ приймають, вона продовжує служити за своїм призначенням і не стає відходами. Якщо ні – відповідальність за подальшу долю залишається за попереднім власником.

Центр підготовки вторинної сировини в Оттаві, Канада

При повторному використанні матеріали або предмети застосовуються повторно з тією ж або подібною метою. Проте креативність у будівництві часто виходить за рамки початкового призначення: двері можуть стати фасадною панеллю, балки – лавкою, а віконні рами – частиною нового фасаду.

Юридично нове застосування саме по собі не робить матеріал відходами – якщо є чіткий намір повторно використати його, власник може вільно змінювати його функцію. Так само як покупець нових дверей може зробити з них стіл, старі двері можуть бути повторно використані після очищення, ремонту чи незначної обробки (шліфування, фарбування, гідроізоляції).

Допускається і незначна трансформація – наприклад, розрізання або підгонка під нову функцію, ремонт обладнання для продовження служби. Головне – такі дії не повинні суттєво змінювати склад чи структуру матеріалу. Якщо ж трансформація радикальна (наприклад, подрібнення деревини на тріску) – це вже переробка, а не повторне використання.

Ключова різниця: повторне використання зберігає початкову цінність і гнучкість матеріалу, тоді як переробка обмежує його подальше застосування, переводячи його ближче до статусу остаточних відходів. Навіть якщо матеріал тимчасово вважається відходом, етап підготовки дозволяє повернути його до використання без повного перероблення.

Зберігати матеріали для майбутнього повторного використання – гарна ідея, але вона несе ризики. Якщо немає чіткого плану та відповідальної особи, про ці ресурси можуть забути, і тоді вони фактично стануть відходами. 

У будівництві часто минає чимало часу, перш ніж знайдеться новий проєкт для матеріалів. Для реалізації повторного використання варто:

• Вести чіткий облік запасів і регулярно пропонувати їх для нових проєктів чи клієнтів.

• Поширювати інформацію серед професійних мереж і розміщувати оголошення на спеціалізованих онлайн-платформах, як-от POVTORNO. 

• Зберігати лише ті матеріали, які реально придатні для повторного використання, і своєчасно позбуватися непридатних.

• Перевіряти матеріали на наявність небезпечних речовин за потреби.

• Правильно зберігати: захист від погодних умов тощо.

• За можливості заздалегідь укладати угоди про майбутній продаж чи передачу, навіть якщо використання відкладене у часі.

Ці кроки допомагають уникнути правових ризиків і зберегти ресурс для нового життя матеріалів.

Ключова ідея – повторне використання = продукт = запобігання утворенню відходів.
Матеріали, що використовуються повторно, не є відходами. Щоб зберегти цей статус, важливо заздалегідь визначити конкретну мету повторного використання. Для цього можна застосовувати панель індикаторів, яка допомагає уникнути помилок уже на етапі планування.

Фото: Rotor Deconstruction 

Якщо матеріал все ж потрапляє в категорію відходів (через логістичні помилки або складний ланцюг обробки), він може повернути собі статус продукту після підготовки до повторного використання – сортування, ремонту чи пошуку нового власника.

Berge, B. (2000) Ecology of building materials. Oxford Architectural Press

Crowther, P. (2003) Design for Disassembly. Avhandling, Queensland University of Technology)

Durmisevic, E. (2006) Transformable building structures. Avhandling, University of Delft

Nordby, A. (2009). Salvageability of building materials: Reasons, criteria and consequences regarding architectural design that facilitate reuse and recycling (Doctoral thesis). Norwegian University of Science and Technology, Faculty of Architecture and Fine Art, Department of Architectural Design, History and Technology.

Pinto, M. R., De Medici, S., Senia, C., Fabbricatti, K., & De Toro, P. (2017). Building reuse: Multi-criteria assessment for compatible design. International Journal of Design Sciences and Technology, 22(2), 165–193.

FutuREuse booklet. Product or waste? Criteria for reuse.